23 травня 1919 р. Одеський губвиконком націоналізував кіно- та фототехніку, яка налічувалася у місті, та передав її до «Кіносекції політвідділу 41-ї дивізії Червоної Армії». Чи не головним завданням для митців негайно визначили створення агітаційних, пропагандистських та санітарно-освітніх стрічок. Тож, невипадково серед перших «досягнень» нової влади опинився фільм про запобігання венеричних захворювань - «Гонорея». І хоча вдалося зберегти виробництво ігрових картин (наприклад, «Павуки і мухи»), все одно переважна їх більшість несла на собі суто плакатний агітаційно-пропагандистський відбиток.

У 1922 р. так звану «кіносекцію» перетворюють на Одеську кінофабрику ВУФКУ (Всеукраїнськефотокіноуправління). Фільмом «Шведський сірник» починає тут свій шлях у кіно уславлений Лесь Курбас. В одній із наступних його робіт («Макдональдс») з’являться на екрані видатні актори національного театру Амвросій Бучма та Василь Василько. У фільмі «Остап Бандура» знаного режисера Володимира Гардіна глядач знайомиться з блискучою майстринею сцени Марією Заньковецькою. А фільми «Два дні» та «Нічний візник» з А.М.Бучмою у головних ролях взагалі стають «класикою з класики».

Пам’ятник Амвросію Максиміліановичу встановлено на території Одеської кіностудії. У 1926 р. до Одеси приїздить для кінодебюту Олександр Довженко, чиє ім’я надалі буде уособлювати всесвітньо уславлений бренд українського кіномистецтва. На Одеській кіностудії він створює п’ять перших стрічок. У титрах одеських фільмів часто з’являються й інші не менш відомі імена: Юрій Яновський, Іван Кавалерідзе, Наталя Ужвій, Юрій Шумський, Дмитро Капка, Гнат Юра, Степан Шкурат, Ісаак Бабель, Всеволод Пудовкін, Юрій Олеша, Лев Нікулін, Микола Ердман, Микола Бажан, Георгій Тасін, Анатолій Марієнгоф… І якщо для декого Одеса – це локація легендарного ейзенштейнівського «Панцерника «Потьомкін», то для справжніх глядачів Одеса є місцем народження та становлення вітчизняного кіномистецтва.

Між іншим, Сергій Ейзенштейн прямував до Одеси аби створити за оригінальним сценарієм Ісаака Бабеля фільм «Беня Крик», а вільний від цієї роботи час планував присвятити зніманню невеликого епізоду про повстання матросів на військовому кораблі для епопеї «1905 рік». Доля вирішила інакше: той «епізод» перетворився на легендарний «Панцерник «Потьомкін», епопея так і не відбулася, а «Беню Крика» поставив театральний режисер Володимир Вільнер із геніальним Юрієм Шумським у головній ролі. Проте, пишучи про феєричний успіх «Панцерника…», один з німецьких кінокритиків, вражений сценою з дитиною у візочку на сходах, назвав ці сходи за назвою фільму «Потьомкінськими». Отак і виникла всесвітньо відома назва одеського архітектурного раритету.

Кінематографісти люблять жартувати: «Спочатку кіно було «Великим німим», а з появою звуку воно перестало бути великим». Та до одеських фільмів цей жарт не має відношення. І якщо «Кармелюк» (1931 р.) мав лише музичний супровід, то герої «Коліївщини» (1933 р.) вже розмовляли власними голосами, що аж ніяк не завадило Івану Кавалерідзе залишитися у когорті видатних українських режисерів.

Минає час. 65 ігрових фільмів створено в Одесі за десятиріччя напередодні Другої світової війни. Окрім фільмів Івана Кавалерідзе, фахівці й донині із зацікавленістю говорять про «Назара Стодолю» Георгія Тасіна, «Моряків» Володимира Брауна, «Танкер «Дербент» Олександра Файнциммера. Але війна диктувала свої вимоги, тому три планові стрічки 1941 року одесити завершували вже не вдома, а на ташкентській та алматинській студіях.

Багато працівників кіностудії пішли на фронт, і чимало, на жаль, так і не повернулися з поля бою. Серед них і директор кіностудії Дмитро Познанський. А Володимир Талала отримав на фронті (!) посаду художника-гримера, гримуючи наших розвідників так, аби їх зовнішність не викликала жодної підозри з боку ворога. Ветеран студійного звукоцеху Яків Сегал, працюючи із Леонідом Луковим над хрестоматійними фільмами «Два бійці» та «Олександр Пархоменко», зумів у власному багажі зберегти для нащадків єдину на всю країну (!!!) копію легендарної стрічки «Беня Крик»…)

10 квітня 1944 р. Одеса святкувала звільнення від фашистської навали. Та непростим виявилося повернення до вільного життя. «Вказівками зверху» кіностудію було переорієнтовано виключно на те, щоб надавати суто технічні послуги заїжджим кінематографістам. Адже де ще на теренах колишнього СРСР знайдеш такі умови – і кліматичні, і технічні.Особливо унікальним був басейн, в якому знімали й величезні морські бої, і підриви цілих міст, і навіть каракумські піскові бурі. Отож, тому і виходили на екран створені в Одесі фільми, у титрах яких значилися Москва чи Ленінград.

Нарешті вдалося повернути студії власне ім’я та виправдані амбіції. У тодішній країні починалися радикальні зміни, і в кіно їх чи не першими відчували глядачі саме одеських фільмів. Вже під звичним ім’ям студії у титрах вийшли стрічки «Морський мисливець» та «Білий пудель». І почалося справжнє відродження Чорноморського Голлівуду.

Сенсаційний дебют молодих Марлена Хуцієва, Фелікса Міронера, Петра Тодоровського та Радомира Василевського («Весна на Зарічній вулиці»), за одноголосною думкою фахівців та глядачів, ознаменував собою нову епоху не лише у мистецтві, а й взагалі у суспільному житті країни. А невдовзі з’являється низка яскравих та популярних стрічок: «Повість про перше кохання», «Два Федори», «Зелений фургон», «Спрага», «Ніколи», «Приходьте завтра», «Перший тролейбус». Усіх одеських фільмів того періоду, кожен із яких став відкриттям, і не перелічиш.

У 1964 р. головним редактором Одеської кіностудії стає Геннадій Збандут. Невдовзі він посяде директорське крісло. І два десятиліття за його керівництва будь-який одеський кінематографіст без жодних сумнівів назве Золотою добою Одеської кіностудії. Якщо користуватися сучасною термінологією, Збандут був унікальним продюсером. Майже безпомилково відчуваючи талант у безвісної доти молодої людини - він відкривав йому студійні двері. Георгій Юнгвальд-Хількевич та Станіслав Говорухін, Вадим Костроменко та Вадим Лисенко, Ігор Апасян та Олександр Гришин, Геннадій Глаголєв та Олександр Павловський, Віллен Новак та Ярослав Лупій, Юрій Соломін та Всеволод Шиловський, Кіра Муратова та Сільва Сергейчикова, Олександр Полинніков та Геннадій Карюк, Леонід Бурлака та Віктор Крутін, … - перелік гучних, дуже гучних і надзвичайно гучних прізвищ тут буде безмежним. Недарма студію здавна вважали кузнею дебютів.

На зйомки до Одеси поспішають Костянтин Степанков, Богдан Ступка, Іван Миколайчук, Володимир Басов, Інокентій Смоктуновський, Армен Джигарханян, Івар Калниньш, Євген Євстигнєєв, Олег Даль, Володимир Висоцький, Олександр Ширвіндт, В’ячеслав Тихонов, Ростислав Янковський, Аліса Фрейндліх, Наталя Гундарєва, Марина Нейолова, Лариса Удовиченко. Окрім повних залів, одеські прем’єри супроводжує водоспад престижних фестивальних нагород. За «Вірність» Петро Тодоровський отримує Приз Венеційського МКФ (пізніше його ж«Військово-польовий роман» займе почесне друге місце у номінації на «Оскар»); на МКФ в Іспанії призом відзначають фільми Володимира Аленікова«Пригоди Петрова і Васєчкіна» та «Канікули Петрова і Васечкіна»; на Каннському МКФ святкує успіх Ігор Мінаєв із «Холодним березнем»; на ВКФ «Дебют» аплодують Михайлу Кацу («Навіки 19») та Сергію Рахманіну («Людина К»); омріяного «Ведмедя» отримує на МКФ у Берліні Кіра Муратова за «Астенічний синдром».

Одеса постачає країні левову частку телевізійних фільмів. «Д’Артаньян і три мушкетери», «Циган», «Місце зустрічі змінити не можна», «Світлини на стіні» - назви цих стрічок із незмінною «бригантинкою» в титрах (яку створив наш оператор комбінованих зйомок Всеволод Шлємов) говорять самі за себе, а творці «Пригод Електроніка» стають першими в Одесі лауреатами Державної премії СРСР. За рейтингами популярності своїх фільмів Одеська кіностудія впевнено утримує місце у трійці кращих у СРСР і перше - в Україні.

У 1984 році за сумнівних обставин було знято з посади Геннадія Збандута. Але все одно за інерцією зберігається заданий вектор руху. Невдовзі до Одеси повертається Юрій Коваленко, чиї перші кроки у кіно проходили саме тут. Студія першою в СРСР повністю переходить на нову економічну модель кіновиробництва, звільняючись від державного фінансування та заробляючи кошти власними фільмами. Виходячи на міжнародну арену, тут створюють спільну з Німеччиною кінофірму «Примодеса-фільм». Спільно із польськими колегами випускають комедії Юліуша Махульского«Дежавю» та Всеволода Шиловського «Мільйон у шлюбному кошику», що встановлюють рекорди за касовими зборами. В Одесі блискуче дебютує колумбійєць Ектор Сьєрра Рамірес («Іісусів гріх», за оповіданням Ісаака Бабеля; сценарій пише видатний наш земляк Григорій Колтунов, єдиний в історії сценарист-лауреат Каннського МКФ).

Восени 1988 року проходить Перший Міжнародний Одеський фестиваль «Золотий Дюк» за участю Марчелло Мастроянні, Макса Тессьє, Клауса Едера, Ранджити, Чакраборті та практично всієї мегазіркової спільноти тодішнього СРСР, на чолі із головою журі Ельдаром Рязановим. Набирають обертів та популярності перші в країні Одеські міжнародні кіноринки. Більш суттєво зростає обсяг власної кінопродукції. У студійній переглядовій залі організовуються щотижневі зустрічі любителів кіно з майстрами екрана під егідою кіноклубу «Місце зустрічі змінити не можна». Цей період є складним для кіностудії. У перші роки Незалежності нашої держави досвідчені кіномитці, включаючи фахівців рідкісних професій, змінюють місце проживання та знаходять визнання подалі від рідних берегів. Проходить акціонування та приватизація студії. По при все Одеська кіностудія вистояла і продовжила свою історію.

У 2017 р. в Акціонерному товаристві «Одеська кіностудія» змінюється керівництво. Новий очільник Андрій Осіпов не приховує того, що у кіносправі він лише початківець, а тому по допомогу звертається до професіоналів. Вперше за довгі часи кінематографісти відчувають свою важливість і готові співпрацювати. Щодо власного кіновиробництва, то з 2017 року кіностудія активно працює над створенням кінострічок і самостійно, і спільно з іншими кінокомпаніями: від короткого метру - до повного. Від простих постановок - до повноцінних.

Глядачі побачили короткометражні фільми «Дякую», «Movie up», «Віра», «Помідорчик». Повнометражні кінострічки «Червоний», «Зрадник», «Тарас. Повернення», «Червоний. Без лінії фронту», «Полум’яна ріка», «Дві правди». І ось уже один за одним фільми на різних фестивалях знову несуть у титрах уславлену «бригантинку» зі словами «Одеська кіностудія». А незабаром з’являється і визнання. Стрічка патріарха українського кіно Віллена Новака «Чому я живий» отримує одну гучну нагороду за іншою у десятках фестивалів багатьох країнах світу. Повнометражна картина «Фортеця Хаджибей» привертає увагу глядачів та міжнародних фестивалів, отримує нагороди не лише в Україні, а й за кордоном.

Усього за 2018-2024 рр. фільми Одеської кіностудії отримали отримали понад 50 нагород на фестивалях різних країн, а працівники підприємства були відзначені нагородами органів державної влади та місцевого самоврядування. Зрозуміло, що повномасштабне вторгнення РФ наклало свої корективи на нашу роботу. З 2022 року Одеська кіностудія перейшла в особливий режим роботи: більшість масштабних проєктів було припинено, співробітники працювали переважно дистанційно. Але при цьому було завершено роботу над українсько-болгарським проектом «Край ріки». Також у 2022 році вдалося зняти документальні фільми «Військовий кутюр'є» та «Сміятися знову».

Кіностудія зараз – це не лише фільми, а й унікальна платформа, яка зберігає минуле та сприяє розвитку сучасної культури. На базі Одеської кіностудії створено два унікальних музеї – Музей експозиції кіно та Музей кінотехніки, які постійно оновлюються та доповнюються новими локаціями. У 2019 році спільно з Міністерством культури та інформаційної політики України започаткувала щорічний Конкурс короткометражних проектів «Короткі зустрічі» ім. Кіри Муратової. Це можливість для молодих кінематографістів заявити про себе, свій талант і отримати професійну підтримку у процесі створення першої кінострічки. 23 серпня 2023 року відбулася прем'єра Альманаху фільмів-переможців Першого Конкурсу. До 90-річчя з дня народження Кіри Муратової відбулася прем’єра Другого Альманаху.

Також Одеська кіностудія провела кілька імерсивних виставок, суттєво оновила музейну експозицію, періодично організовує освітні заходи у рамках КіноХабу, який уже зібрав значну кількість прихильників. Ютуб-канал Одеської кіностудії став одним з найкращих в Україні, щомісячно його відвідують понад 40 млн глядачів. Одеська кіностудія стає одним із засновників національного кінофестивалю «Кіно заради перемоги», створеного за підтримки Державного агентства України з питань кіно та Офісу Президента України. У 2024 році запускається у виробництво великий проєкт із робочою назвою «Режисер», присвячений легендарній постаті національного кіномистецтва Олександру Довженку. Керівник Одеської кіностудії за рішенням Уряду був затверджений на посаді голови Ради з державної підтримки кінематографії.