Голові Верховної Ради України Парубію А.В.

Першому заступнику Голови Верховної Ради Геращенко І.В.

Заступнику Голови Верховної Ради Сироїд О.І.

Головам депутатських фракцій і груп Гриніву І.О. Бурбаку М.Ю. Тимошенко Ю.В. Березюку О.Р. Ляшку О.В. Москаленку Я.М. Хомутинніку В.Ю. Бондару В.В. Писаренку В.В. Бойку Ю.А.

Народним депутатам України

Маючи нагоду, засвідчуємо Вам свою повагу та звертаємося з наступним.

На розгляді Верховної ради України знаходитися проект Закону №4303, голосування по якому заплановане на 2 червня 2016 року.

Зазначений законопроект має патріотичну назву «Про внесення змін до деяких законів України стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора» (надалі – Законопроект 4303). А пояснювальна записка до нього мотивує необхідність ухвалення тим, що заборони, що були спрямовані на захист інформаційного простору України й запроваджені рік тому Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України», Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 18, ст.131, є недостатньо жорсткими, і це дозволяє здійснювати «латентну пропаганду ворожих для України ідей, яка й надалі продовжує лунати в теле- та радіоефірах, на концертних площадках та театральних сценах з вуст осіб-резидентів держави-агресора, чим створює загрозу інформаційній безпеці» (цитата з Пояснювальної записки до Законопроекту 4303).

Поверхневе ознайомлення із текстом Законопроекту 4303, дійсно, може дати враження, що він є життєво необхідним в умовах інформаційної агресії. Але детальний аналіз запропонованих ним норм й прогнозування наслідків його ухвалення дозволяє зробити зворотні висновки. Висновки про те, що законопроект є популістським, недолугим і таким, що спрямований на інтеграцію України не до європейського та іншого цивілізованого співтовариства, а в зворотному напрямку – до тоталітаризму. Оскільки зводить нанівець досягнення цивілізованого світу щодо захисту основоположних прав та свобод людини, які є найбільшою цінністю в демократичному суспільстві.

Хочемо зосередити вашу увагу лише на деяких аспектах Законопроекту 4303.

1. Письмова заява про засудження окупації території України державою-агресором за формою, що відповідає примірній формі, встановленій Кабінетом Міністрів України (надалі – заява про засудження окупації), як «ефективний» механізм захисту інформаційного простору України. Таку заяву має підписати особа-резидент держави-агресора, яка хоче здійснювати свою творчу діяльність на території України, а у випадку, якщо гастролером є юридична особа або творчий колектив, заява про засудження окупації території України державою-агресором має власноруч підписувати кожна фізична особа, яка є членом творчого колективу або іншим учасником гастрольного заходу. Очевидно, що значений механізм не покращить ситуацію із захистом інформаційного простору Україна, але ми з впевненістю можемо стверджувати, що він прямо суперечить Конституції України, Європейській Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод і багатьом іншим міжнародним договорам, угодам та іншим зобов’язанням, що взяла на себе Україна перед міжнародним співтовариством. При цьому, написання особою заяви про засудження окупації не гарантує того, що, знаходячись на території України, ця особа не буде займатися ворожою пропагандою.

2. Відсутність заяви про засудження окупації території України державою-агресором, як підстава для нікчемності договору про організацію гастрольного заходу. Законопроект 4303 вносить дуже неординарні новації в законодавство, що регулює цивільно-правові й господарсько-правові відносини і вводить нову підставу для нікчемності договору про організацію гастрольного заходу: «Договір про організацію гастрольного заходу гастролера, пов’язаного з державою-агресором, який не містить передбаченої статтею 4 цього Закону заяви хоча б одного з гастролерів, пов’язаних з державою-агресором, або доказів наявності обставин, передбачених статтею 5 цього Закону, є нікчемним».

3. Виконання вимог закону унеможливить придбання прав та демонстрацію (трансляцію) в Україні навіть фільмів, вироблених європейськими чи американськими виробниками. Для отримання державного прокатного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму, одним з учасників якого є фізична особа – громадянин держави-агресора, заявник має подати до Держкіно: а) перелік учасників фільму, які є громадянами держави-агресора; б) власноруч підписані заяви кожного з учасників фільму, який є громадянином держави-агресора, про засудження окупації території України державою-агресором за формою, що відповідає примірній формі, затвердженій Кабінетом Міністрів України, або інші докази, які підтверджують факти публічного засудження відповідним учасником фільму окупації території України державою агресором. Але! Оскільки ані в договорах про придбання прав на демонстрування (трансляцію) фільму, ані в будь-яких інших документах, що оформлюються на виконання таких договорів, ані в титрах фільмів не вказується громадянство учасників фільму, то дистриб’ютор або телекомпанія повинні визначати (поки що незрозумілим способом), чи брали участь у виробництві усіх фільмів, які вони планують демонструвати (транслювати), фізичні особи – громадяни держави-агресора. Можливо, за задумом авторів законопроекту, іноземні студії-виробники із усього світу повинні отримувати від учасників фільмів, які є громадянами Російської Федерації, заяви про засудження окупації за примірною формою визначеною Кабінетом Міністрів України. Чи, можливо, за задумом авторів законопроекту, якщо український дистриб’ютор чи телеканал з’ясує, що, наприклад, одним з учасників голлівудського фільму є громадянин РФ (що зустрічається нерідко), то такий дистриб’ютор чи телеканал, якщо він хоче законно демонструвати фільм в Україні, має отримати власноручно написану учасником фільму заяву про засудження окупації. Отже, зазначені у цьому пункті норми, видаються повним абсурдом, що ставить під сумнів механізми реалізації положень законопроекту і породжує правову невизначеність.

Окремо хочемо зазначити, що наявного масиву обмежень медійної продукції, що має походження із держави-агресора, достатньо.

Будь-які заборони та обмеження повинні, перш за все, ґрунтуватися на Конституції і повазі до прав людини та її основоположних свобод, а, крім того, бути об’єктивними, прозорими та застосовуватися персонально, виключно у випадку вчинення дій, що містять загрозу національній безпеці України, територіальній цілісності або ознаки інших злочинів проти державності.

Існуючий рівень свободи слова та розвитку сфер кіно, телебачення, театру, літератури та мистецтва є важливим надбанням українського народу і основою для формування та розвитку сучасного демократичного суспільства.

Вважаємо, що ініціатива запровадження непрозорих, надмірних та необґрунтованих додаткових обмежень, у поєднанні із відсутністю ефективного правового механізму їх реалізації, застосування нечітких критеріїв оціночного характеру, передбачених Законопроектом 4303, носять популістський характер та підривають ідею правової держави Україна на шляху до європейської інтеграції. Як наслідок, іміджу України, як країни, що поділяє європейські цінності і ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та її основоположних свобод, буде завдано суттєвої шкоди.

У зв’язку з вищевикладеним, враховуючи високу суспільну важливість питання, просимо Вас не підтримувати Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора» №4303 від 25.03.2016 та відхилити вказаний законопроект.

Сподіваючись на розуміння та підтримку,

Представники об’єднаної ініціативи індустрії #КіноКраїна:StarLightMedia (телеканали СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, QTV), Inter Media Group (телеканали Інтер, Інтер+, НТН, К1, К2, МЕГА, Піксель, Zoom, Enter-фільм), «Медіа Група Україна» (телеканали Україна, НЛО TV, Футбол 1, Футбол 2, Індиго ТБ и ряд регіональних телеканалів), кінокомпания FILM.UA Group, кінокомпанія Star Media, кінокомпанія Pro TV, кінокомпанія «Студія «Квартал 95», Одеська кіностудія