Тетяна Когутич, «Укрінформ»
Ми зустрілися з паном Андрієнком на Закарпатті – де він часу від часу влаштовує покази фільму про Івана Силу для дітей. Після перегляду радо спілкується з дітлахами, роздає автографи та робить селфі. Спостерігаючи за ним, помічаєш, що йому це в кайф. Режисер переймається, аби в українських дітей були українські герої – і готовий про них годинами розповідати, якщо є потреба й нагода.
Власне, свою розмову з паном Віктором ми й почали з теми дитячого кіно, адже за два місяці в країні стартує прем'єра з його участю – перший український повнометражний анімаційний ЗD мультфільм з новим кіногероєм для дітлахів Микитою Кожум'якою, сином легендарного Кирила Кожум'яки, що у народній казці переміг дракона.
Україна вперше показала кіно, де не плачуть! – сказали нам у Каннах
– Кіноексперти, продюсери, дистриб'ютори уже бачили це кіно. Його взяли в міжнародний прокат, покажуть у 18 країнах світу. За відгуками, усім дуже подобається...
– Так, ми вперше презентували його на цьогорічному Каннському фестивалі (кіноринку. – НСКУ), вперше в Україні – на Одеському фестивалі. Чекали оцінок дистриб'юторів, критиків. Оцінки схвальні. В Каннах сказали, зокрема, що це перше українське кіно, де у фільмі не плачуть.
– А на дітях новий фільм перевіряли?
– Звісно. Було декілька показів фрагменту фільму на дитячих кінофестивалях. А нещодавно не просто показали дітям 15 хвилин фільму, а й зробили такий-собі кіно-майстер-клас. Дали можливість побачити, як робиться анімакіно. Я показав та розказав, як працюють аніматори, озвучують персонажів актори, як створюються декорації та оживають герої фільму. У рамках цього зробили озвучку частини фiльму з сорока дітлахами. Стільки емоцій було! Це, до речі, добра практика й для аніматорів – коли вони бачать безпосередню реакцію дітей на свою роботу, а це щирі емоції – якщо подобається, вони хвалять, це – щиро, якщо ні – просто не дивитимуться. Так от, коли бачиш позитивну реакцію – хочеться працювати ще більше!
Узагалі, варто більше уваги приділяти дитячому кіно – знайомити сучасних дітей із українською класикою дитячого кіно – яке було зроблено на Одеській кіностудії, кіностудії iм. O.П.Довженка, Київнаукфільмі...
– Ви не раз казали, що «Микита Кожум'яка» – це, насамперед, спільна робота вашої команди.
– Так, у нас дуже добра команда, фільм – це продукт колективного розуму. Головний режисер Манук Депоян, він дає загальне бачення, моя задача – деталізувати це, розказати, підказати аніматорам, як краще задіяти між собою персонажів. Наразі, дуже вдячний хлопцям, що багато моїх ідей, котрі запропонував, потрапили в це кіно. Тобто, я можу багато чого придумувати, а завдяки Мануку це усе функціонує. У нашій студії Panama Grand Prix працює багато молодих людей, деякі прийшли з багатих проектів – там гроші, зате у нас цікаво і можна набути досвіду справжньої анімації. Можу з гордістю сказати, що вони, якщо їм десь до зарплати ще нулик допишуть, все одно не покинуть нашу студію. А для того, аби такі люди не тікали, кожна студія повинна мати не один проект, а кілька. Світові студії Miramax, Pixar, Walt Disney працюють одночасно над 8–10 проектами. Вже зараз пропонують проекти, котрі вийдуть в 17–18-му році. Можу сказати, що наступного року ми також вийдемо на кіноринок з двома новими проектами – такими, що у всіх роти повідкриваються! А які сюжети, звісно, це поки таємниця.
Чи буде прокат в Росії? Це питання до дистриб'юторів, вони де захочуть, там і вскочуть
– Прем'єра фільму відбудеться попередньо 13 жовтня?
– Так, прем'єра буде 13 жовтня, в Україні, пізніше буде показ на одному із центральних українських телеканалів, а світова прем'єра у Європі та Америці почнется із листопада. В країнах Азії прокат піде дещо пізніше, у Кореї, Японії та у Китаї показ буде на їхній Новий рік, тобто у лютому.
– А як щодо Росії – там прокатуватимете «Микиту Кожум'яку»?
– Це питання не до мене, а до дистрибюторів 20th Century Fox, вони вирішують. Де схочуть – там і вскочуть. Головне для мене – що у цей фільм «втягнув» усіх своїх друзів. Це, наприклад, Руслана Писанка, у якої там дуже цікава роль Відьми. Василь Вірастюк озвучує батька Микити – Кирила Кожум'яку, який у свій час вже переміг Дракона. Від його здібностей знімальна група була в шоці. Із першого дублю записували голос, режисер фільму Манук Депоян дивувався: «Я не знал, что Василий такой хороший актер». Сергій Сивохо – найкращий Дракон. Він, до слова, сказав, що «Микита Кожум'яка» – це його спокута перед дитячим кіно, бо колись його ще маленького просили знятися для «Єралаша», а він дулю показав. З того часу Сивохо вважав, що боргує перед дитячим кіно. Але попри гумор, він професіонал – що на сцені, що в кіно, що на ТБ.
– У світовому прокаті назва фільму відрізнятиметься від української, чи не так?
– У світовому прокаті фільм називатиметься The Dragon Spell. Адже діаспора в Канаді наприклад, ще зрозуміє хто такий Кожум'яка, ще, може в сусідніх найближчих країнах хтось знатиме, але от у Південній Кореї це навіть вимовити не зможуть. Тому ми зробили такий переклад. У нас Роксолана – там Роксі, у нас Микита – там Нікі... Міняють навіть назви героїв з урахуванням іноземної аудиторії. У нас злий Тать (щоб усіх завоювать) – у них Урк. Але не це головне, важливо, що усім подобається сама історія.
Дітям потрібні саме українські герої
– Ви казали якось: якщо не маєш багато грошей на кіно, шукай гарну історію. У вас це вийшло з Іваном Силою, з Микитою, які ще історії варті того, аби їх зняти?
– Уже на дещо звернув увагу, але мені поки що продюсери закрили рота й сказали, аби мовчав. Бо це бізнес. Єдине, що можна сказати, це історії, які не мають віку. От ми із Василем Вірастюком досі їздимо до дітей із кінострічкою «Іван Сила». Після прем'єри будемо їздити з «Микитою Кожум'якою». У нас кожен день з'являється новий глядач. У таких речей не існує часу. Картина живе своїм життям. А головне в «Івані Силі» та «Микиті Кожум'яці» – це те, що з'явився новий кіногерой, який подобається дітям.
– Примітно, що герой – український.
– Отож бо й воно! Дітям потрібні українські герої. Після прем'єрного показу «Івана Сили» кілька років тому в Ужгороді мені писали, що діти починають займатися фізкультурою, цікавляться історією. Тим не менше, зараз ми знову приїхали на Закрапаття із цим фільмом, я перед показом запитав дітлахів, мовляв, знаєте, хто такий Іван Фірцак (Кротон)? і тиша... А Іван Сила?!.. Тиша! Отакої... Діти не знають ні своєї історії, ні своїх героїв. Тоді я кажу: «Мабуть тому я і приїхав показати це кіно!» От у Європі є аж два музеї Івана Сили (Кротона), а у його рідному селі Білки на Закарпатті один пам'ятник, що його півсела ще й лають, мовляв, з якого б це дива йому тут пам'ятник поставили! Вже мало хто знає у селі, що пам'ятник Івану Силі у Білках стоїть акурат навпроти церкви, яку в 1947 році хотіли знести, а він не дав. Він один вийшов проти групи енкаведистів, і нікого не вбив, нікого не поламав – переконав словом і своїм рiшучим виглядом, тому церква ще досі стоїть! Діти мають знати свою історію та своїх героїв!.. Якщо їх цьому не вчать у школі – треба виправляти ситуацію хоча б показами фільму.
Виступами в «ДНР» Халаджі заробляє на життя. Не було ні одного його поганого висловлювання в сторону України
– Коли вже мова зайшла про фільм Іван Силу, не можу не спитати: як ви спілкуєтеся з Дмитром Халаджі, який зіграв Івана Силу? Адже до нього наразі неоднозначне ставлення після відомих виступів на території, підконтрольній так званій «ДНР».
– Він там живе! Він виступав перед дітьми, перед людьми. Але як це показали й сприйняли – уже інша справа. Ви ніде не знайдете публічних висловів Дмитра з негативом. Він хоче як і усі – миру. Так, він виступив як атлет у колонії. Халаджи щороку (вже 15 років) виступає у тій колонії. А хтось знає, що за законами України, як і в радянські часи, заборонено в колонії займатися фізичною культурою? Бо як тільки ти починаєш займатися спортом – це автоматично означає, що ти готуєшся до втечі. Тому в колоніях України нема спортзалів, тренажерів. Якщо казати про той виступ, про який усі говорили... Так от, тоді в колонії було 2 угрупування, «опоненти», і вони прийняли рішення «вирішувати стосунки» на гирях та штангах, а не користуючись для впевненості фінками й ножами. Халаджі також започаткував там змагання: хто підійме важчу гирю, той отримає торт. А що таке торт у колонії?!.
Іншим разом Халаджі на перше травня приїхав в якесь село перед людьми виступити – і в цей час приїжджає керівництво їхнє, і починає піаритися на Халаджі. А Діма тут при чому? Він приїхав людям зробити свято.
– Ви добре спілкуєтеся?
– Ми постійно передзвонюємося, запитуємо один в одного про справи. У мене з ним діалоги такі ж самі, як і з знайомими москвичами – як справи? як діти? як мама? Коли починаються зачіпатися якісь такі політично-категоричні теми, я кажу, що все, не маю більше часу говорити, треба йти. З друзями втрачати зв'язків не хочу. Час все розставить на мiсця.
В Лондоні зробити Dolby Surround – на 50% дешевше, аніж в Україні
– Чому у нас так мало українського кіно – на вашу думку?
– Його не просто мало, це мізер. Ви розмір Чехії знаєте? Так от у цій країні живе близько 15 з гаком мільйонів. А знаєте, скільки Чехія випускає фільмів на рік? Біля 60-ти для внутрішнього ринку.
– Ця цифра стосовно українського кіно видається фантастичною. У чому проблеми?
– Проблеми будуть до того часу, допоки режисери й продюсери, перш ніж знімати кіно, задаватимуться питанням: «А куди ми наше кіно продамо?» А коли питання стоїть навпаки: «Давайте його будь-що знімемо», - зняти ми його-то знімемо, а далі що? От коли знімали «Івана Силу», продюсер стрічки Володимир Філіппов поставив задачу: зробити хороше дитяче кіно. Ніхто не казав: зробіть блокбастер, який принесе нам гроші, то оскільки такої установки не стояло, ми вирішили зробити гарне кіно для дітей.
– Із «Кожум'якою...» було більше підтримки від держави?
– Частина бюджету – це державні кошти, решту знаходили продюсери самі. Якщо зараз приймуть закон, за яким 20% ПДВ будуть знімати виробникам українських фільмів, буде легше. Але це ще також бабуся надвоє казала.
– Чому?
– А ви ніколи не пробували потім піти й забрати оте ПДВ? Спробуйте! Оті люди, котрі роблять українські товари, кажуть, що рідко це вдається.
– От ви згадали Чехію... А у нас що, нема попиту на своє кіно?
– У нас усе є.
– Тоді в чому річ?
– У жадібності. От чому, знімаючи фільм, нам простіше поїхати в Лондон і зробити мікс звуку Dolby Surround там – вийде на 50% дешевше, аніж в Україні? І отак-от усюди.
– Маєте думки про панацею у цій ситуації? Що допоможе українському кіно?
– В Америці нема міністерства кіно, а кіно є. Держава повинна давати гроші на кіно, але повинна дивитися, на що вона дає ці гроші. Якщо ви даєте на арт, який подивиться 20 з гаком людей – ну то знаєте, це може собі дозволити країна, яка твердо стоїть на ногах, з потужною економікою. А у нас поки не випадає... Тому давайте давати гроші на те кіно, котре само себе окупити не може. На дитяче, пізнавальне.
Другий момент – варто звернути увагу на те, як зробив свого часу у Франції Шарль де Голль. Він ставив велику фінансову планку американським та англійським фільмам, казав, мовляв, якщо ви хочете у Франції бути – будь-ласка, але 50% від свого заробітку даєте нам. І що важливо – усі ці гроші пішли на розвиток французького кіно. Якщо наші зроблять це ж саме – то у нас моментально знайдуться гроші на зйомки українського кіно. І буде, як у Чехії. Навіть краще!
Фото Сергія Гудяка
Тетяна Когутич, Ужгород, «Укрінформ», 24 липня 2016 року